Категорія: Персоналії

Катерина Сич, 79 років, с.Устимівка

“Дендропарк — це моє все…”. Колись вона працювала тут науковим працівником, присвятила парку більше 40 років. Це офіційно, а неофіційно — майже усе життя, з того часу, як юною дівчиною після Полтавського сільськогосподарського технікуму у 1961 році приїхала в Устимівку.

Леся Донос, 72 роки, місто Гадяч

Шитво, здібності до цього я перейняла від бабусі. Мабуть, передалося мені генетично. Коли в мене сталося сімейне горе, мені сказали: “Бери голку і ший”. По-перше, вишивка приносить радість для душі, а по-друге, відволікає, бо треба дуже скрупульозно перераховувати усі ті хрестики. В Гадяцькому краєзнавчому музеї я бачила зразки вишивки Лесі Українки та Олени Пчілки.

Любов Шевченко, 92 роки, с. Перша Багачка Великобагачанського району

В її житті були голод, війна, розруха, важка виснажлива праця. Дитинство проковтнув голод, юність — війна. Проте у свої 92 роки мешканка села Багачка Перша Любов Шевченко залишилася оптимісткою. Вона не нарікає на долю. А коли буває важко на душі, бере в руки балалайку, на якій грала колись у молодості, торкається обірваних струн, і доля ніби розмотується назад. Все бачиться гостріше, глибше…

Марія Свячена, 78 років, Галина Пилипенко, 86 років, с. Друга Олександрівка Козельщанського району

Ви війну пам’ятаєте? (Звертаюся до Галини).
А як же? В окопі була. Німці наступали. Я там біля Дніпра жила. Все гухало. Боялися ми тих німців. У нас коней пара була. У мене дядько був клишаногий, тому його не взяли в армію.

Ганна Бережна, 98 років, Віра Марченко, 66 років, с. Мазоліївка Глобинського району

Здається, Ганна Бережна заглядає вам в саму душу. А обличчя якесь дитяче – чистеньке, гладеньке. Щоб так виглядати у 98 років, мабуть, треба заслужити. А вона вважає – гріх, думає, що через якійсь свій гріх, так довго живе. Життя важке. Вона з переселених. Раніше була одна Мазоліївка, тепер дві: одна на землі, друга – на дні моря.

Валентина Коваленко, 73 роки,
с. Чумаки Кобеляцького району

Останні три роки Валентина Коваленко, Коваленчиха, як її звуть у Чумаках, веде щоденник. Записує туди усе, що їй на душу ляже — спогади про минуле, нехитрі щоденні події, сни і, навіть, вірші. Ніби сповідається перед Богом та власною душею. Кілька років тому помер її син, згодом і чоловік, і стало їй у світі незатишно, одиноко.

Петро Савчук, 88 років,
с. Чечужино Кобеляцького району

Ріка часу все більше розмиває береги його пам’яті. Події близькі видаються далекими, а далекі близькими. 87-річний Петро Савчук живе на хуторі Чечужино один. Дружина померла років 20-30 назад, дідусь вже не пам’ятає точно відколи він залишився на самоті. Добре, що діти та онуки старенького не залишають. Найчастіше приїздить донька з Полтави.