«ГОЛОСИ»: ПРАВДИВА ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

Про що ці історії і ким є ці люди? Вони – наші земляки, живуть у різних куточках області. Географія різноманітна: від Другої Олександрівки Козельщинського району, крихітного села, яке ось-ось зникне з мапи Полтавщини

Василь Скриль, 78 років, Марія Скриль, 77 років, с. Пронозівка Глобинського району

Василь Скриль та його дружина Марія Кременчуцьке водосховище називають морем. Те море суттєво вплинуло на їхню долю, як і на долі багатьох, бо вони з переселених.

Уляна Демченко, 94 роки, с. Тарандинці Лубенського району

Серед її учнів був і Василь Симоненко. Розповідаючі про улюблену вчительську роботу, а також свого найкращого учня, вона лине думками і в голодне дитинство, згадує родину, яка пережила розкуркулення, репресії, голод, війну

Катерина Сич, 79 років, с.Устимівка

“Дендропарк — це моє все…”. Колись вона працювала тут науковим працівником, присвятила парку більше 40 років. Це офіційно, а неофіційно — майже усе життя, з того часу, як юною дівчиною після Полтавського сільськогосподарського технікуму у 1961 році приїхала в Устимівку.

Леся Донос, 72 роки, місто Гадяч

Шитво, здібності до цього я перейняла від бабусі. Мабуть, передалося мені генетично. Коли в мене сталося сімейне горе, мені сказали: “Бери голку і ший”. По-перше, вишивка приносить радість для душі, а по-друге, відволікає, бо треба дуже скрупульозно перераховувати усі ті хрестики. В Гадяцькому краєзнавчому музеї я бачила зразки вишивки Лесі Українки та Олени Пчілки.

Любов Шевченко, 92 роки, с. Перша Багачка Великобагачанського району

В її житті були голод, війна, розруха, важка виснажлива праця. Дитинство проковтнув голод, юність — війна. Проте у свої 92 роки мешканка села Багачка Перша Любов Шевченко залишилася оптимісткою. Вона не нарікає на долю. А коли буває важко на душі, бере в руки балалайку, на якій грала колись у молодості, торкається обірваних струн, і доля ніби розмотується назад. Все бачиться гостріше, глибше…

Марія Свячена, 78 років, Галина Пилипенко, 86 років, с. Друга Олександрівка Козельщанського району

Ви війну пам’ятаєте? (Звертаюся до Галини).
А як же? В окопі була. Німці наступали. Я там біля Дніпра жила. Все гухало. Боялися ми тих німців. У нас коней пара була. У мене дядько був клишаногий, тому його не взяли в армію.

Ганна Бережна, 98 років, Віра Марченко, 66 років, с. Мазоліївка Глобинського району

Здається, Ганна Бережна заглядає вам в саму душу. А обличчя якесь дитяче – чистеньке, гладеньке. Щоб так виглядати у 98 років, мабуть, треба заслужити. А вона вважає – гріх, думає, що через якійсь свій гріх, так довго живе. Життя важке. Вона з переселених. Раніше була одна Мазоліївка, тепер дві: одна на землі, друга – на дні моря.

Валентина Коваленко, 73 роки,
с. Чумаки Кобеляцького району

Останні три роки Валентина Коваленко, Коваленчиха, як її звуть у Чумаках, веде щоденник. Записує туди усе, що їй на душу ляже — спогади про минуле, нехитрі щоденні події, сни і, навіть, вірші. Ніби сповідається перед Богом та власною душею. Кілька років тому помер її син, згодом і чоловік, і стало їй у світі незатишно, одиноко.