Пирогівська школа (початкове міське училище), 109 років




Цей “голос” для нашого проекту виглядає досить незвичним, бо розповідь стосується не долі людини, а історії будівлі. У 1910 році в Пирогах відкрилося чотирьохкласне міське училище, і це було рідкісне явище для села того часу. У початковому училищі вивчали німецьку та французьку мови, був власний струнний оркестр, а зі сцени звучала навіть оперна класика. Історію непересічного навчального закладу озвучила колишня вчителька історії, а нині староста Пирогівського старостинського округу Тамара Олександрівна Кирян.

Тамара Кир’ян: Темою наскрізної історії нашого села є історія навчальних закладів. У селі Пироги знаходиться унікальна будівля, зведена в тисяча дев’ятсот восьмому – тисяча дев’ятсот десятому році на кошти громади, Кременчуцького губернсько-повітового земства, а також державні кошти. Це чотирьохкласне міське училище, і з’явилося воно завдячуючи пирогівській громаді, яка була згуртованою, прогресивною, ініціативною. Люди мислили наперед, були ініціаторами цієї справи, створили проект, який затверджувався у Міністерстві народної освіти в Санкт-Петербурзі. Зібрали десять тисяч рублів, на той час немалі гроші, саме серед козацького населення ці кошти знайшли. Це історичні дані, збережені в Полтавському архіві та Київському центральному державному історичному архиві. Попечитель Київського учбового округу не був налаштований на відкриття чотирьохкласного міського, підкреслюю, училища на сільській території. Але де об’єднується громада, де вона дуже чогось хоче, створює для цього умови й працює над цим, там двері відчиняються. У 1872-му році Російською імперією було прийнято Положення про чотирьохкласні міські училища, їх відразу почали створювати в центрах, повітах, великих містах. До сіл це не доходило. На початку ХХ-го століття лише там, де сільські громади самостійно ініціювали створення училищ, таке було можливим. Але для цього треба було прикласти максимум зусиль. Серед 80-ти чотирьохкласних міських училищ, які на той час були, наше було найбільшим. І приміщення теж було унікальним, бо взяли за основу не типовий проект для чотирьохкласних міських училищ, він відповідав стандартам більш прогресивних і вищих класом навчальних закладів. Зокрема, схожим є духовне двоповерхове училище, яке знаходилося у Полтаві. А по формі наша школа чимось нагадує Краєзнавчий музей, який знаходиться у Полтаві. Тоді це було Полтавське губернське земське управління, земство полтавське.

Ведуча: Архітектурний стиль – українське бароко…

Т.К.: Звичайно, у нас не є бароко, це стиль зовсім інший, це вже неокласицизм із елементами досить строгими – простір, ясність логічна і симетричність, стриманість, от такі класичні форми. Але десь щось тут перегукується… Наша громада була ініціатором, творцем і втілювачем навчального плану в цьому училищі. Коли його відкрили в 1910 році на перше вересня, планувалося, що в Полтавській губернії таких училищ буде п’ять. Але не встигли, не змогли, не підтягли матеріальні ресурси. То було створено три, а саме Новосанжарське, Карпилівське і Пирогівське. Карпилівське було досить маленьке, десь 48 квадратних аршин. Якщо взяти новосанжарське, воно було дещо більшим, але не відповідало вимогам, які ставилися перед навчальними закладами подібного типу. Крім того ці училища відкрилися в жовтні, або в листопаді, а наше – саме на перше вересня. Тоді козаки нашого краю зібралися на сільський сход 22 серпня 1910 року і сказали: “Училище по плану чоловіче, але ми хочемо, щоб туди ходили і представники прекрасної статі, дівчатка”. І добилися цього! Вони хотіли, щоб їхні діти вивчали французьку та німецьку мову – і добилися цього! Розумієте, в селі був отакий світоч. Це рівень дев’ятирічки. Зазвичай подібні школи були тільки в містах, а в сільській місцевості це було рідкістю, лише там, де була згуртована, ініціативна громада. У Постанові сільського сходу є перелік отих прізвищ наших, питомих, пирогівських, які на той час жили. (Цю тему я детально вивчала в архівах). Науковці стверджують, що такий навчальний заклад міг виникнути або там, де були підприємливі, скажімо, поміщики, заможні люди, у нас таких не було, або там, де була згуртована козацька громада. Так от, коли ми поглянемо на соціальний зріз нашого суспільства на той період, енциклопедія подає, то з 1980-ти жителів нашого села 1560 були козаками. І саме вони затвердили цей проект. Вони ж перед попечителем Київського учбового округу витримали оці всі листування, всі поїздки. Ми ж розуміємо, яка тоді була комунікація, доїхати до Києва було досить складно. Але вони пробили, затвердили проект навіть у Міністерстві народної освіти в Санкт-Петербурзі, у тодішнього міністра. Тому що проекти кам’яних будівель затверджували тільки там. Вони зробили проект, затвердили його і потім, на дев’ятсот десятий рік відкрили це училище. Воно було унікальним світочем того часу не тільки дякуючи навчальному процесу, а й культурній роботі. Все населення Пирогів та навколишніх сіл ходили на концерти, в прекрасну актову залу училища. Скільки, які заходи там проводилися, знову ж таки у Державному центральному історичному архіві це досить чітко висвітлюється. Маленький приклад. Коли проходили вокально-музичні вечори, то в програмі були навіть сцени з опер. В перервах та антрактах грав струнний оркестр. Навіть з цього стає зрозумілим, який це був рівень!

Щодо навчального процесу… Мови вивчалися кожного дня, була вранці з восьмої до дев’ятої, наприклад, німецька, а з чотирнадцяти до п’ятнадцяти — французька. Дві мови. Це взагалі унікально. В училищі був вчитель мистецтва. Тобто, діти малювали, вони креслили! Ще й вчилися гарно писати, був вчитель з чистописання, вчитель музики й танців… Яких же фахівців в нас готували? Тут давали не просто освіту, а гуманітарну освіту високого рівня. Навчалася практично вся округа. Глобино – це ж тепер районний центр, а раніше такого навчального закладу, як у нас, в них не було. На 19 волостей Кременчуцького повіту на 1917 рік вищих початкових училищ було тільки три: два в Кременчуці, а також у Пирогах. Не було! І все це заслуга громади.

Ведуча: А що потім відбулося зі школою? Що вона уявляла собою в радянський час?

Т.К.: Після буремних подій 1917-го, вісімнадцятого, дев’ятнадцятого, двадцятого років, на превеликий жаль, все помінялося. Тут побували і денікінці, і більшовики, я маю на увазі, в цьому приміщенні, є спогади. Та місцеві жителі відстояли свій навчальний заклад. Тут була семирічна трудова школа потім. Під час Першої Світової війни у цьому будинку була виділена кімната, як госпітальне відділення. Під час Другої Світової війни, коли Пироги були окуповані фашистами, на превеликий жаль, у будівлі школи знаходилася німецька комендатура. До речі, ще перед війною, у 1939 році, в нашому селі відкрилася десятирічка. Освіти такого рівня в навколишніх селах не було і приблизно. Відразу після війни школу відбудували, і вона в цьому приміщенні була до 1975 року. В 1976 звели нову школу, але в старій ще залишалося кілька класів. Актова зала теж використовувалася, бо в новій школі такого приміщення не було. До речі, знову повертаючись до історії, хочу сказати, що в колишньому початковому училищі була бібліотека класична і бібліотека фундаментальна, тобто фундаментальних наук. Потім бібліотека була, скажемо так, художня. Так і залишилось. Шкільна бібліотека – окремо підручники, окремо художня література. Крім того в старому приміщенні залишалися майстерні, кабінет військової підготовки, співів, географії, біології, а головне – актова зала, як світоч, як унікальна річ. В ній досить симетрично розташовано п’ять вікон, одне напроти одного, куди лилося потужне світло. Зала була з гарною сценою. Там були навіть унікальні кахлі, які на превеликий жаль, розібрали…

Коли я починаю розповідати про школу, мені хочеться згадати хоча б Алісу фон Зібер, цього викладача…

Ведуча: А хто вона?

Т.К.: Така вчителька була в нашій школі… Викладала французьку та німецьку мову. Була німкенею. Дуже розумна, високоосвічена дама.

Ведуча: «Фон» означає баронське звання…

Т.К.: Да. Про неї мені цікаво було дізнатися. Як цю людину сюди занесло?.. Аліса фон Зібер побула в нас тільки рік, потім ії замінила Варвара Фертова. Я коли прочитала її атестат, Боже ж мій, там стільки всього! Вона вивчала і конторське діловодство, і залізничне діловодство, обучена кулінарії, дизайнерським мистецтвам. Хай Господь милує! Які люди тут викладали, дивуєшся… Ну, ясно, якщо тут ставилися опери, якщо грав струнний оркестр, ми розуміємо, який це був рівень…

Ведуча: А що нині відбувається з будівлею початкового училища?

Т.К.: Зараз майстерні там знаходяться. Школа збережена в автентичному стані, але потребує реставрації, капітального ремонту. Найбільше потерпіла стеля. Коли я спілкувалася з фахівцями, вони сказали, що відновити будівлю, в принципі, реально. На сьогоднішній день ми працюємо над обліковою документацією, ії виготовляє науковець Оксана Білявська, щоб внести цю будівлю в Державний реєстр, як пам’ятку історії та архітектури. Згодом на консультативній раді ми будемо захищати наш проект. Оксана Білявська у березні 2019 року обстежила приміщення, була на горищі, перевіряла балки і винесла такий вердикт: школа потребує термінового ремонту, але в будівлі збережено стіни, вони можуть ще довго-довго служити, якщо ми будемо над цим працювати.

Ведуча: Мабуть, Ви мрієте дати будівлі друге життя?

Т.К.: Пирогівській громаді це унікальне приміщення дуже потрібне, перш за все, як Народний дім, бо в нас немає закладів культури насамперед. Ми хочемо там створити Народний дім, щоб це був такий мультисервісний центр сучасний, щоб там була бібліотека з міні конференц-залом. Актова зала потрібна для школи, садочка, для проведення всіх масових заходів у селі. Окрім того, там вистачить місця для гімнастичної тренажерної зали, музею АТО, музею земської освіти. Майстерні теж там залишаться. Старостат теж туди відправимо. У цьому Народному домі буде зосереджено все. Ми мріємо про культурно-просвітницький та оздоровчий центр. Таким чином буде створено унікальний центр села. Ось школа, ось садочок, а там – Народний дім. За школою вже в цьому році ми плануємо поставити спортивний комплекс, ось у нас – дитячий майданчик, далі спортивний комплекс, будується амбулаторія, і пішов стадіон, парк… Але цей світоч, ця будівля… Ви розумієте, що це таке…

Коли я почала торкатися історії початкового училища, мені здавалося, що це якийсь чарівний люк, він поки що закритий, забитий, але якщо ми його відкриємо, звідтіля заб’ють ключі. Недаремно це приміщення збереглося до нашого часу. Німці там були, і денікінці, і більшовики… Досить таки цікавий факт: коли прийшли німецькі окупанти, то вони там комендатуру створили. Це ж на всю округу. Але приміщення вони зберегли, бережно поставилися. (Це вже в кінці, як відступали, місцеві кажуть, що горіла будівля, хоча залишається питання, хто ії насправді підпалив). Німці дозволили навчання в цій школі. Коли розпочався навчальний процес, то в актовій залі, за спогадами, учні виконували «Ще не вмерла Україна». Уявляєте?! В цих стінах у сорок першому році звучали слова українського гімну!

Ведуча: Колись Пирогівська громада зібрала кошти, немалі на той час, щоб відкрити в рідному селі початкове училище. Чи можлива нині подібна згуртованість, щоб відновити будівлю?

Т.К.: Ви знаєте, це дуже великі кошти. На сьогоднішній день їх немає, бо немає в нашому селі стільки заможних людей. Ті десять тисяч рублів, які громада у 1908 році зібрала на будівництво школи, на сьогоднішній день — це три-чотири мільйони. Де їх взяти? На початку 20-го століття в Пирогах було чимало заможних козаків. У нас був цегельний завод, у нас було 18 вітряків. Про що це свідчить? Про те, що тут жили заможні люди. Їхнє коріння — ще з XV-XVI століть, з Запорізької Січі. Відкрийте будь-який енциклопедичний довідник, Полтавську енциклопедію, там чітко написано, що Пироги – козацьке село.

Ведуча: А якісь козацькі традиції збереглися в сучасних Пирогах?

Т.К.: Я думаю, що якісь паростки залишилися. Не даремно ж сюди Юрій Феодосійович Роговий переїхав… Але ж, Ви ж розумієте, період Голодомору, репресій, страшної руйнації нашої історії та культури радянською владою далися взнаки… Та все одно я не втрачаю надії. Моя мрія — дати унікальному будинку Пирогівського початкового училища, нашій старій школі друге життя.

Ведуча: Сподіваємося, що все у Вас вийде..

Інтервью провела Інна Дідик